Демо. Вправи для початківців, Jam Factory Art Center, 2021
DEMO. Practical Guide for Beginners

Команда осіб з різних міст і професій, з різним бекграундом і поглядами на суспільні процеси перевіряє демократичну систему у процесі створення вистави. Застосовуючи персональні досвіди та різноманіття позицій і поглядів ми тестуємо як працює спроба створити демократичний процес у такій невеликій але різноманітній спільноті.

У просторі театру, що передбачає відкрите співіснування особистостей, постає питання, чи справді за цим процесом стоїть потреба створити спільноту, а чи, може, арену, на якій кожен і кожна виборює власне право на голос.Ми маємо певне уявлення про те, що таке демократія, але вона ніколи не задовольняє нас повністю. Кожна ситуація конфліту стає викликом, перешкодою на шляху до консенсусу, до омріяної утопії, того впорядкованого саду, в якому наперед визначено місця для рослин потрібних і передбачено запобіжні заходи проти непроханих. А що як увійти в конфлікт як процес, що має потенціал зміни, формує радше локальні природні зв’язки та неуніверсальні розв’язання? Можливо тоді, озвучивши свої потреби і візії, вказавши на слабкі місця актуального порядку, нам вдасться переглянути світ, що виснажує, вичерпує і невпинно полює за новими утопіями на Землі та за її межами.



Проєкт реалізовують Jam Factory Art Center у партнерстві з Educational Center for Human Rights in Lviv / Освітній центр з прав людини за фінансової підтримки Міжнародний фонд та Harald Binder Cultural Enterprises.

команда

Виставу створюють: режисерка Роза Саркісян, драматургині Йоанна Віхоська і Люба Ільницька, архітекторка Неля Мороз та перформери і перформерки Ніна Степанько, Аня На, Роман Кривдик, Влад Важеєвський, Антон Романов.
Керівник проєкту - Богдан Грицюк.
Вистава відбувається у просторі AIR Space, де команда впродовж місяця співіснувала і вчилася симпоетики. Тепер ми готові запросити сюди Вас.



відгуки

"Коли творці вистави пропонують брати активну участь у виставі, наприклад - зупиняти дію з позицією якої ми не згідні, то у мене часто виникає бажання реально втручатися у процес перебігу вистави (перформансу). Саме це хотілося зробити в деяких моментах постановки від команди Jam Factory Art Center у їхній "пілотній" роботі. Наприклад - читання декларації прав людини, як прояв революції говорить про те, що в нашому суспільстві цих прав немає. Але чи можемо ми тоді говорити про демократію, як щось явне для нашого суспільства? В цьому прочитувалися розбіжності та, здавалося, що щось йде не так.
Творці вистави говорили про різні політичні устрої: соціалізм (прекрасна Ніна Степанько Вишневецька), анархія (Vladislav Vazheievskiy), олігархія (Аня На), тоталітаризм (Antonina Romanova) і, мабуть, власне демократію з акцентом на національну ідею (Roman Kryvdyk) - якщо не помиляюся у своєму аналізі. Звучала фраза: "Якщо не демократія, тоді що?" - з якою я власне і йшов на виставу. Що ми можемо запропонувати краще за демократію? Якщо такі країни, як Німеччина, Англія, Швейцарія... не придумали нічого кращого, то що можемо придумати ми? Але ці країни я згадав не даремно, адже власне в них демократія - це реальність (там ми це собі уявляємо), яка, мабуть, вже минула точку літнього сонцестояння і під натиском процесів глобалізації неухильно клониться до осені. Як писав професор Ягеллонського університету Даріуш Косінські: "Суспільство мрійників прагне досягнути демократії подібної до тих політичних режимів, що є в таких країнах, як Німеччина та Англія, коли останні вже відчувають втрату цієї ж самої демократії" (текст не дослівний, стаття "Привид демократії"). І на питання: "Якщо не демократія, то що?" - я, мабуть, відповів би, що це могла б бути меритократія. Але теорія завжди поступається практиці і що таке меритократія - ми поки що не знаємо.
Не вдаючись у детальний аналіз всього, що відбулося на сцені, не відокремлюючи роль режисерки Roza Sarkisian та драматургинь Joanna Wichowska і Liuba Ilnytska, хочу ще зазначити ще одну дуже важливу річ - це вирішення останньої сцени, яка носить дві назви: за Станіславським "Емоційна пам'ять" або за Бауманом "Сад". Зігмунд Бауман народився в сім'ї польських євреїв і багато писав про голокост, тому емоційна пам'ять - це урок за системою Станіславського, але в контексті історії єврейських погромів у Львові, в контексті навіть самої будівлі у якій відбувалася вистава (яку побудував заможній пан єврейської національності, яка зазнала руйнування вогнем, яка стала мовчазним свідком єврейських погромів). Як писав Бауман - наше суспільство рухається не до певної світлої цілі (утопії), а від певної травми, або чогось неприємного, неприйнятного. В такій парадигмі - ми перетворилися на суспільство Мисливців, яке заперечує утопію, як дійсність, полюючи на все, що можна вполювати, подібно браконьєрам, не турбуючись про майбутнє. Їм Бауман протиставляє Лісників, які оберігають ліс, та Садівників, які окрім оберігання, ще й планують та невпинно трудяться, щоб їх сад хоч на мить наблизився до "хорошого суспільства" (eutopia - грец.) і не "ніде" (outopia - грец.), а тут і зараз.
Здається, завершити виставу епізодом сад - було хорошим рішенням. І в цій концепції форма політичного устрою вже грає вторинну роль.
Вважаю також за життєву необхідність згадати винуватця процесу - Богдан Грицюк, за ідеями якого слідкую від початку діяльності освітньої платформи the black box, яка, гадаю, з часом проросте в щось, важливість чого буде дуже складно переоцінити у житті театрального Львова (і не тільки)"

Олексій Паляничка, театрознавець

згадки


Команда львівської «Фабрики повидла» презентувала першу театральну виставу (відео)
На Підзамчі відбудеться прем'єра камерної вистави «Демо. Вправи для початківців»


фотографії

(с) фотоархів Jam Factory Art Center