ВО(Й)НА | THEATRE DEFACTO, KHARKIV
перформанс в рамках проєкту «ВІЙНА/ВОНА» за мотивами "У війни не жіноче обличчя" Світлани Алексієвич
UA
про проєкт «ВІЙНА/ВОНА»
Передбачено створення мистецького проекту за участі українських художниць, в якому досліджується феномен війни в контексті критики патріархальної культури. Питання осмислення війни буде порушено з позиції спільноти, яка перебуває всередині військового протистояння та отримує досвід, що потребує висвітлення і фіксації. Проблему буде виведено у ширший контекст постійного співіснування і взаємопроникнення культури війни і культури миру.
Виставка, створена за участі 35 українських художниць з різних регіонів країни, які працюють в царині живопису, фотографії, скульптури, інсталяції, перформансу, вишивки;
Дискусії, лекції, зустрічі в межах освітньої та дискусійної програми;
Створення он-лайн проекту на міжнародній платформі (wo)manorial.
Передбачено створення мистецького проекту за участі українських художниць, в якому досліджується феномен війни в контексті критики патріархальної культури. Питання осмислення війни буде порушено з позиції спільноти, яка перебуває всередині військового протистояння та отримує досвід, що потребує висвітлення і фіксації. Проблему буде виведено у ширший контекст постійного співіснування і взаємопроникнення культури війни і культури миру.
Виставка, створена за участі 35 українських художниць з різних регіонів країни, які працюють в царині живопису, фотографії, скульптури, інсталяції, перформансу, вишивки;
Дискусії, лекції, зустрічі в межах освітньої та дискусійної програми;
Створення он-лайн проекту на міжнародній платформі (wo)manorial.
команда
Роза Саркісян, Олександра Малацковська, Надія Алюнова, Маргарита Удовиченко, Діана Ходячих
відгуки
Ольга Лачко. Рецепція постмодернізмі в сучасній культурній України про перформанс "ВО(Й)НА":
"Один із найяскравіших перформансів театру «De Facto», присвячений темі жіночності в умовах війни, – «ВО(й)НА». Дійство розпочинається в одному з торгових центрів Харкова: у центрі холодної бетонної підлоги насипано коло пухкої, вологої землі. У колі три дівчини, всі в білому, волосся довге, розпущене, не вкладене і не розчесане. Земляне коло, неймовірно точна метафора, придумана художницею Діаною Ходячих, відокремлює, як межу сцени, від того, що відбувається всередині. Межа кола – межа безпеки. Простір сцени розширюється із розвитком дії і, відповідно, звужується зона комфорту глядача. Дівчата виходять за рамки кола, ногами розтягуючи землю по залу, хаотично підходять до кожного, дивляться прямо в очі і задають запитання, які не хочеться чути, але ці запитання потребують відповідей, і з кожною хвилиною все жорсткіших. Під час перформансу виникають незвичайні відносини з публікою. Безпосередній контакт із глядачами, які за допомогою сценічної дії стають рівноправними учасниками, так чи інакше змушує мистецтво поглинати 157 життя в його безпосередніх проявах, розширюючи жанрові і видові театральні рамки. Про війну сьогодні говорити не етично, тому «ВО(й)НА» починається з глибокого, грудного виття, і лише з часом це виття «одягається» в слова. Їхній зміст гранично простий і зрозумілий кожному, від того глядачам стає ще більше некомфортно. Слова перетворюються на крики, крики — на пісні. Лунає загрозливий ритм: б’є барабан і в такт йому жіночі ноги в танці розкидають навколо сиру землю. Усе це робить існування глядача нестерпним — звуки, їхнє наповнення, картинка, дія. Але лише через цю нестерпність можна змусити кожного визнати реальність того, що відбувається на сцені. Для цього перформансу актуальні й тенденції мінімалізму з його мізерним, але знаковим набором форм, побутової лексики, взятої з повсякденного життя: перформери ходять, їдять, переодягаються – усе відбувається, «як у житті»"