Настав час сприймати глядача як дорослу людину

 Театральна режисерка Роза Саркісян про усвідомлене після подорожі до Берліна.

Історія театральної режисерки Рози Саркісян – той випадок, коли одні партнерства, яким посприяла програма Culture Bridges, стали поштовхом для інших. Так Роза вже мала нагоду попрацювати з польською драматургинею Йоанною Віховською у Львові над виставою "Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи", підтриманою Culture Bridges. Тепер мисткині разом працюють в новому проекті, для розробки концепції якого Роза вирушала до Берліна минулої осені, отримавши грант міжнародної мобільності.

Про запланований проект

Проект "Синдром Гамлета" об'єднує постдокументальну виставу "Н-effect" і однойменний документальний фільм "Синдром Гамлета". В основі вистави – два літературні тексти "Гамлет-Машина" Гайнера Мюллера та "Гамлет" Вільяма Шекспіра, а також історії шести українських виконавців – "Гамлетів", серед яких як професійні актори, так і солдати, журналісти та громадські активісти. Разом із Розою над театральною частиною працюватимуть драматургині Йоанна Віховська (Польща), Аня Квікерт (Німеччина), художник Роберт Румас (Польща), композитор Томас Кюрстнер (Німеччина).

Що ж до фільму – то це має бути повнометражна документальна стрічка німецько-польських режисерів Ельвіри Нєвіери та Пьотра Росоловського (за підтримки RBB / ARTE і Польського інституту кіно). Фільм розповідатиме про повсякденне життя акторів, які створюють виставу "H-effect", в країні, яка перебуває в епіцентрі політичних і соціокультурних турбуленцій.

Зараз команда готується до репетицій і зйомок. У планах – три репетиційні сесії у червні, липні та серпні, які проходитимуть у Львові та Києві. Робота з літературними матеріалами й особистими історіями будуватиметься за принципом "devised theatre", де оригінальний сценарій створюватимуть на репетиціях не лише драматургині, але й самі актори.

Про налагодження партнерств

Партнерами з представниками Міжнародного товариства Хайнера Мюллера (Internationale Heiner Müller Gesellschaft) Роза стала під час мобільності – їх познайомили Ельвіра Нєвієра та Пьотр Россоловський. З останніми ж режисерка почала співпрацювати ще 2017 року.

"Вони проводили дослідження, шукаючи героїв, які б самі брали участь у подіях на Cході країни: волонтерів, ветеранів, журналістів, а також митців, які почали рефлексувати над цими подіями. Щоб втілити проект, Ельвірі й Пьотру потрібен був театральний режисер, який працює з травматичним досвідом і різними типами пам'яті та їх впливом на колективне несвідоме. Їхні польські партнери порадили звернутися до мене", – зазначає режисерка.

Колегам із сектору Роза радить: перш ніж налагодити партнерство, варто переконатись, чи місія, цілі та цінності вашого потенційного партнера збігаються з вашими. Не менш важливо, з її слів, оцінити ризики, особливо коли йдеться про мистецьку копродукцію, де кожна мисткиня та кожен митець можуть мати кардинально відмінний від вашого погляд на проблему, що ви плануєте висвітлити.

"On the Move" – ресурс, який режисерка рекомендує тим, хто цікавиться культурою та креативними індустріями в Україні та Європі.

Про робочу частину подорожі

Українським митцям насправді бракує презентаційних навичок

Усі зустрічі в Берліні проходили у форматі цінного й багатовимірного діалогу. Учасники пропрацьовували, зокрема, теми ідентичності й травм молодих людей через політичні зміни, військову кризу, що є актуальними не тільки для українського суспільства, але, як виявилося, і для країн ЄС. За час мобільності мисткиня відкрила для себе нові способи "міждисциплінарного мислення" як для вистав, так і для інших проектів. Вона також потренувалася в тому, щоб вести перемовини "на рівних" і презентувати свій проект. Режисерка зауважує, що українським митцям насправді бракує презентаційних навичок.

"На заході, наприклад, багато професійних театральних режисерів мають власні сайти з портфоліо робіт, посиланнями на рецензії, участь у фестивалях. Хто у нас в Україні має такий сайт? Максимум, артисти, які знімаються в кіно. Нас якось так вчать, що про себе говорити некоректно, незручно, соромно. Але будь-яке знайомство починається з того "Хто ти?", "Що ти зробив(ла)?", а далі "Чого ти хочеш?" Тому, гадаю, тим, хто хоче будувати міжнародні зв'язки, треба почати елементарно з написання CV і бажано не тільки українською. Водночас на рівні театральної освіти в Україні варто запровадити такі курси, як "Презентація ідеї" і "Творче портфоліо".

Про театральну сцену Берліна

Під час подорожі Роза відвідала низку берлінських вистав. Зокрема, "ugly duckling" в Deutches Theater, "Mitleid" у Schaubuhne, "Roma Armee", "Yes but No" (обидві – в Maxim Gorki Theater) вразили її спектром методологічних підходів і сміливою роботою з темами і контекстом.

"В Україні часто ми запитуємо себе: "Чи готовий глядач до наших складних тем?" . В Берліні я зрозуміла, якщо глядача сприймати інфантильно, то завжди поставатиме це питання, і у митця завжди буде присутній страх входити в комунікацію. І, можливо, настав час сприймати глядача як дорослу людину, з якою разом можна вирішувати проблеми", – пояснює Саркісян.

Режисерка додає, що в театральній сцені Берліна поруч із проектами, які розширюють свідомість і ламають стереотипи, є й такі, що лише формально цікаві, а за меседжем недалеко пішли від більшості державних інституцій в Україні. На її думку, хороший театр – це виняток, а не норма.

"Важливо, щоб українські митці не боялись працювати з новими формами, які в сучасних мистецьких процесах співіснують на межі театру, перформансу, музики і постдокументального театру. Вкрай потрібним є також зв'язок театру з процесами, які відбуваються з людиною у нашому з вами соціумі сьогодні".

Хороший театр – це виняток, а не норма

Настав час сприймати глядача як дорослу людину

Про подальшу долю вистави "Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи"

Більшість критиків визнала, що вистава "Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи" Йоанни Віховської стала досить контроверсійною як для Першого театру, так і для театрального Львова. Водночас її оцінили позитивно як важливий мистецький жест не тільки для Львова, але й усієї України. З часу прем'єри в липні 2018 року колектив запрошували на такі фестивалі, як Міжнародний театральний фестиваль "Золотий Лев – 2018" (Львів),"ParadeFest" (Харків), Всеукраїнський театральний фестиваль "Світогляд" (Сєвєродонецьк), Міжнародний театральний фестиваль "Bliscy Nieznajomi" (Познань, Польща). На останньому вистава отримала дві нагороди: "Найкраща жіноча роль" (акторка Олена Баша) і "За творчий режисерський пошук". Також роботу представили на Всеукраїнському фестивалі-премії "ГРА", де вона ввійшла у п'ять найкращих експериментальних вистав в Україні.

Про інші плани

Одним з наступних спільних проектів Рози Саркісян з драматургинею Йоанною Віховською буде вистава за книгою Тодда Штрасера "Хвиля" в Івано-Франківському драмтеатрі, де артисти/ки театру гратимуть разом з учнями та ученицями Дитячої театральної майстерні при цьому театрі. Ця робота буде присвячена дослідженню травм Другої світової війни. Прем'єра запланована на кінець травня 2020 року. Крім того, у планах мисткинь ще два спільних театральних проекти за межами України в 2021 році.

Також після завершення "H-effect" Роза планує взятися за мистецько-освітній проект, який познайомить українську аудиторію з персоною Гайнера Мюллера.